Скажений ритм міста. Ми завжди кудись поспішаємо… навіть прогулюючись містом часом ловиш себе на швидкому темпі кроку. «Ах, ця вже мені звичка…». Насправді жити в скаженому столичному ритмі то не є звичкою. То більше схоже на однаковий пульс тебе і столиці. Наче ваші серця б’ються в унісон… Так, то є гарно і навіть романтично, але ми ніколи не задумуємося скільки ж всього ми втрачаємо живучі в тому ритмі. Про що це я?... Я про дрібниці. Звичайні дрібнички, котрі зазвичай роблять наше життя позитивнішим… Але сьогодні їх просто не помічають. Запізнюючись на роботу чи навчання ми не помічаємо гарнюсінької посмішки річної дитинки. Сидячі у маршрутці ми розглядаємо вже завчені до болі будинки, замість того, щоб бачити цікавинки: закохані очі дівчини, танець птахів у небі, не характерний зовнішній вигляд 60річної бабусі…

Ми живемо у казкових містах, але через брак часу не знаємо їх навіть на 70%... Ми забуваємо подзвонити далеким друзям… Хоча саме вони є тими на цій Землі, хто зрадів би твоєму дзвінку серед ночі. Ми занадто рідко купуємо літні букетики квітів матерям і колегам, ми занадто рідко даруємо посмішки і йдемо на розмови з незнайомцями у метро. Ми навіть рідко взагалі посміхаємося на самоті… А дарма… Позитив – то є добро. І якщо насититися ним, ми зробимо світ хоча б трішечки добрішим.

Сказати зайвий комплемент консьєржці, що сидить у нашому під’їзді, купити квіті матуси і підморгнути малечі у метро – це може кожен!!!! Окинути наше величезне місто СВІЖИМ поглядом і побачити наскільки  ж воно заклопотане, що не бачить, як працює поряд з 30поверховим дивом сучасної архітектури або що живе поряд з магазином з дивною чи кумедною назвою.

Ми живемо в скаженому ритмі столиці. Цей ритм виробляється і призвичаїться нам з роками життя… Але часом треба зробити стоп-кадр і оцінити наше життя і довколишнє середовище свіжим поглядом… І повірте мені, ви здивуєтеся, скільки ж всього залишали поза вашою увагою!!!